До консультантів Проекту IFC "Розвиток лізингу в Україні" звертаються підприємства (переважно лізингові компанії, що тільки починають свою діяльність) із проханням допомогти у розробці їх облікової політики.

Звичайно ж, облікова політика потребує індивідуального підходу для кожного підприємства і залежить від виду економічної діяльності, від очікуваного способу отримання економічних вигод при використанні активів конкретного підприємства, від багатьох інших чинників.

Разом із тим, існують загальні принципи, на яких має будуватися облікова політика кожного підприємства; можна сформулювати загальний перелік елементів облікової політики, з яких кожне підприємство на свій розсуд вибирає необхідні саме для нього елементи.

Тому сподіваємося, що матеріали, викладені у нижченаведеній статті, допоможуть підприємствам при розробці їх власної політики бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Рязанова Надія
Консультант з питань фінансів
Проекту IFC "Розвиток лізингу в Україні"

Коротко про облікову політику підприємств

Ринкова трансформація економіки України висуває підвищені вимоги до інформації, яка подається у фінансовій звітності підприємств.

Нині бухгалтерський облік та підготовка фінансової звітності має здійснюватися підприємствами відповідно до принципів та, методів, задекларованих Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та представлених у низці національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

Важливою складовою цього процесу є облікова політика, яка розробляється індивідуально кожним підприємством і покликана забезпечувати надійність та достовірність їх фінансової інформаційної системи.

Господарська діяльність кожного підприємства регламентується системою нормативних актів, до яких належать закони, нормативні документи Кабінету міністрів України, міністерств та відомств, а також внутрішні нормативні ати самих підприємств.

У низці внутрішніх нормативних актів підприємств важлива роль належить документам, що регламентують порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, зокрема визначають облікову політику підприємства.

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», облікова політика є сукупністю (а) принципів, (б) методів і (в) процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності . Облікова політика розробляється кожним підприємством самостійно, і в ній мають бути зафіксовані принципи оцінки та методи обліку окремих статей фінансової звітності .

Керівництво кожного підприємства для того, щоб забезпечити належну оцінку достовірності обліку та звітності на своєму підприємстві має розробити та затвердити окремим наказом облікову політику підприємства (наказ про облікову політику; внутрішнє положення про облікову політику; розпорядження про облікову політику).

Як підкреслюється у одному з листів Міністерства фінансів України, повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику реалізуються через визначення у розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більш, ніж один їх варіант.

Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документу включати не доцільно, як імперативні для застосування підприємством норми.
 
Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що важливою складовою інформаційною системи управління будь-якого підприємства є інформаційна система з фінансових питань.

На Заході така інформаційна система зветься «фінансовим рахівництвом» (financial accounting) і представляє собою процес обліку, накопичення, обробки, підготовки та передачі необхідної фінансової інформації.

Ален Шапіро, відмий своїми роботами з корпоративних фінансів, зазначає, що «рахівництво є мовою фінансів».

Принципами бухгалтерського обліку є правила, якими слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій та при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Згідно українського законодавства принципами, на яких базується бухгалтерський облік та фінансова звітність, є:

• Обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.
• Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.
• Автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.
• Послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.
• Безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.
• Нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
• Превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
• Історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.
• Єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.
• Періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Методи оцінки окремих статей фінансової звітності встановлені відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

У цих же положеннях визначені зміст та сутність окремих статей фінансової звітності (елементи фінансової звітності).

У діючих в Україні нормативних документах відсутнє визначення поняття «процедури бухгалтерського обліку». Вважаємо, що воно включає процедури, що безпосередньо формують механізм виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства відповідним користувачам для прийняття ними рішень щодо фінансово-економічної діяльності підприємства.

Проект розпорядчого документа про облікову політику розробляється виконавчим органом управління підприємства.

Залежно від типу підприємства цей проект подається на затвердження (погодження):

1. власнику (власникам);
2. органу, уповноваженому управляти державним майном;
3. органу, уповноваженому управляти корпоративними правами держдави.

Базуючись на принципі послідовності облікової політики підприємство має передбачати постійне (із року в рік) застосування прийнятої ним облікової політики. Тобто розпорядчий документ про облікову політику має безстроковий характер, а зміни та доповнення вносяться в нього лише за певних обставин.

Змінюватися облікова політика може лише за умов, якщо:

• змінюються статутні вимоги;
• змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
• якщо зміни облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку та фінансові вітності.

Разом із тим, багато підприємств видають наказ про облікову політику щороку, чим прагнуть засвідчити той факт, вони незмінно дотримується встановленої облікової політики.

Розпорядчий документ про облікову політику може бути прийнятий як базисний на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу. У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику доцільно повністю викласти у новій редакції.
 
Слід пам’ятати, що не вважаються зміною облікової політики події або операції, що відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій, або такі, що не відбувалися раніше .

Отже, кожне підприємство самостійно формує свою облікову політику. Не існує якихось жорстких вимог щодо того, що має бути відображено у наказі про облікову політику.

У наказі про облікову політику підприємству доцільно зосередити увагу на тому, які методи та процедури із запропонованих національним законодавством альтернатив обирає дане підприємство.

Зверніть увагу:

Облікова політика підприємства та її зміни розкриваються у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або прикладанням копії розпорядчого документу про встановлення і зміни облікової політики.

У згадуваному вище листі Міністерства фінансів України наведено перелік методів оцінки, обліку та процедур щодо застосування яких підприємство має чітко визначитися у своєму розпорядчому документі про облікову політику.

Згідно цього переліку підприємство має чітко визначитися щодо наступного:

• методів оцінки вибуття запасів;
• періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;
• порядку обліку (ідентифіковано чи загалом) і розподілу транспортно-заготівельних витрат;
• окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;
• методів амортизації необоротних активів;
• вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;
• класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;
• періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;
• методу обчислення резерву сумнівних боргів;
• переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;
• порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;
• сегментів, пріоритетного виду сегмента, засад ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;
• переліку та складу змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;
• переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт. послуг);
• порядку визначення ступеню завершеності робіт за будівельним контрактом;
• дати визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;
• бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;
• порогу суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;
• переоцінки необоротних активів;
• періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань;
• окремого балансу філіями, представництвами. відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

Хочемо підкреслити, що, окрім перелічених питань, розпорядчий документ про облікову політику може фіксувати й інші важливі для підприємства питання принципів, методів та процедур складання та подання ним фінансової звітності.

Пропонуємо розглянути наступні складові (елементи) облікової політики, які підприємство може взяти за основу при формуванні власної облікової політики. При цьому зазначимо, що кожне підприємство має вибирати ті елементи облікової політики, які відповідають особливостям його діяльності (див. Табл. 1):

Таблиця 1