«Великі справи завжди пов'язані з великим ризиком»
Геродот (490-425 р. до н.е.)

Наше повсякденне життя пов'язане з багатьма невизначеностями: нестабільність економічної, політичної ситуації, не прогнозованість поведінки партнерів, не передбачувані зміни в законодавстві, технологічний прогрес, невизначеність потреб потенційних клієнтів, погодні умови, неточність інформації тощо.

Невизначеність виникає кожен раз коли ми не впевнені в том, що відбудеться у майбутньому. Якщо така невизначеність впливає на наші рішення то ми називаємо її ризиком.

Кожен з нас свідомо або ні будує власну систему управління ризиками в масштабах чи то власного життя, чи то підприємства. Загальний підхід до побудови такої системи базується на характерних рисах, що притаманні усім видам ризиків:

• Ризик присутній при прийнятті будь якого рішення, результати якого визначаються в майбутньому;
• Повністю позбавитися ризику не можливо, оскільки майбутнє можна лише спрогнозувати;
• Навіть не прийняття рішення вже містить в собі ризик втраченої можливості.

Тобто впевнено можна стверджувати лише одне, що ми не спроможні повністю позбутися ризику, але за допомогою певних інструментів та заходів ми можемо мінімізувати його вплив на результати нашої діяльності.

З економічної точки зору ризик це імовірність/можливість втрат в результаті здійснення підприємницької діяльності. На практиці дуже важливо визначити чуттєвість портфеля лізингової компанії до окремих видів ризиків, тобто визначити ті види ризиків які можуть призвести до масштабних втрат, і провести заходи, щодо зменшення таких ризиків.

Управління ризиками лізингової компанії як правило є дворівневим:

«МАКРО» рівень

«МІКРО» рівень

Управління ризиками на рівні побудови організаційної структури лізингової компанії та розробки бізнес процесів, продуктів, управління ризиками лізингового портфелю, управління ліквідністю лізингової компанії, шляхом: 1.Затвердження внутрішнього положення з управління ризиками; 2.Побудова ефективної організаційної структури лізингової компанії (мал.1.); 3.Побудова системи мотивації, яка сприяє здоровій конкуренції між співробітниками, відповідальними за виявлення позитивних рис потенційного лізингоотримувача та співробітниками, що оцінюють ризики лізингової угоди; 4.Розробка уніфікованих продуктів для однотипних предметів лізингу, та подібних лізингоотримувачів; 5.Диверсифікація портфелю лізингової компанії за: Галузями (рекомендовано не більше 25% від загальної вартості портфелю лізингової компанії); Обсягом фінансування на одного лізингоотримувача (рекомендовано не більше 20% власного капіталу, на групу компаній не більше 25% ); Обсягом залученого фінансування (рекомендовано співвідношення запозиченого та власного капіталу не більше ніж 6); Типом та вартостістю обладнання; Постачальниками предметів лізингу; Валютою фінансування; Строками дії угод. 6.Розробка системи лімітів відповідальності, комітетів; 7.Дотримання колегіальності прийняття рішень; 8.Організація системи моніторингу існуючих ризиків, та результатів прийняття заходів, щодо їх мінімізації.

Аналіз ризиків кожної лізингової заявки та їх мінімізація, шляхом: 1.Затвердження внутрішнього положення, щодо методики аналізу кредитоспроможності потенційного лізингоотримувача, для різних категорій лізингоотримувачів в залежності від: Тип, розмір підприємства та його організаційна структура (юридична чи фізична особа; велике/мале підприємство; загальна система оподаткування чи спрощена); Мети фінансування (оновлення основних засобів без суттєвих змін в поточній господарській діяльності, суттєві зміни в поточній діяльності, інвестиційний проект); 2.Розробка власної скрінінгової системи оцінки (параметр, межа ризикованості, що дозволяє визначитись при першому контакті - проводити подальший аналіз потенційного клієнта чи відмовитись від угоди одразу); 3.Розробка власної скорингової системи для оцінки однотипних клієнтів, з метою економії операційних витрат; 4.Розробка власних стандартів структурування лізингової угоди в залежності від оцінки ризиків пов'язаних з платоспроможністю лізингоотримувача та ліквідністю предмету лізингу; 5.Організація дослідження ринку нового та вживаного обладнання, що надається в лізинг;

На мал.1. представлено один з можливих варіантів структурно організаційної форми лізингової компанії, що сприяє мінімізації операційних ризиків. Ефективна організаційна структура лізингової компанії, повинна базуватися на таких принципах:

• Незалежність. Служби, що приймають участь у кредитному процесі повинні підпорядковуватись різним менеджерам та бути процедурно незалежними. Ідеться про кредитну, оціночно-залогову, юридичну службу, служби ризик менеджменту, моніторингу;
• Формалізація. Процедури взаємовідносин між службами повинні бути максимально регламентовані. Розроблена система взаємодії і відповідна управлінська звітність;
• Колегіальність. Будь які рішення що несуть в собі потенційний ризик приймаються колегіально на базі комітетів (кредитний комітет, комітет по проблемним угодам, тощо). Комітети формуються з представників фронт и бек офісів для забезпечення балансу інтересів;
• Ліміт відповідальності. В залежності від масштабів лізингової угоди рішення приймається на різних рівнях.

Результат дотримання таких принципів - суттєве зниження не фінансових ризиків в лізинговій компанії.

Мал.1. Лізингова компанія. Приклад організаційної структури.

Управління ризиками (не залежно від рівня ) проводиться в декілька послідовних кроків (мал. 2.).

Мал.2. Базові елементи системи управління ризиками лізингової компанії.

Все різноманіття ризиків з якими спіткаються лізингові компанії можна умовно поділити на дві великі групи – загальні з якими стикаються всі підприємства, що працюють в Україні та специфічні, що притаманні лізинговій діяльності або набувають особливостей якщо ми говоримо про них стосовно лізингової діяльності (мал. 3.).

Мал.3. Основні ризики лізингових компаній.

Детальне визначення кожного з видів ризиків лізингових компаній було представлено в статті Ю. Колядюка «Основні фінансові ризики лізингових компаній» (Див. Журнал «Лізинг в Україні» №5, 2005). Сьогодні мова піде про заходи щодо мінімізації існуючих ризиків

Необхідно зазначити , що лізингова компанія є фінансовим посередником тому ризики, що властиві для лізингової компанії подібні банківським ризикам, за винятком одного – товарного (мал.3.). Як правило лізингова компанія, на відміну від банку, надає комплексну послугу – фінансування плюс додатковий сервіс (поточне обслуговування, заміна деталей, додаткові послуги пов'язані з експлуатацією об'єкту лізингу, організація ре-маркетингу...). Оперативний лізинг взагалі часто передбачає повернення предмету лізингу лізингодавцю, з подальшим продажем або передачею іншому лізингоотримувачу.

Тому на відміну від банку, для якого вилучення заставленого майна є форс-мажорною подією, для лізингової компанії процес повернення, ре маркетингу предмету лізингу є частиною нормальної оперативної діяльності. Якщо лізингова компанія добре розуміється на ліквідності конкретного типу обладнання вона може пропонувати більш конкурентноздатні умови для лізингоотримувача. З іншого боку згідно опитування лізингових компаній тільки 22% від загальної кількості діючих компаній використовували в якості забезпечення лізингової угоди майно, що не є предметом лізингу. Тому невміння прогнозувати зміни ліквідності предмету лізингу призводить до неконтрольованого росту ризиків.

Для оцінки ліквідності предмету лізингу протягом дії договору та по закінченню угоди лізингова компанія може обрати два шляхи: проводити оцінку самостійно (метод експертних оцінок, або статистичні методи прогнозування), або звернутися до компаній які спеціалізуються на подібних послугах. В першому випадку необхідно організувати службу по збору та аналізу статистичної інформації, щодо конкретних видів обладнання. Така база даних побудована на власному досвіді є суттєвим інструментом, щодо мінімізації ризиків шляхом відповідного структурування лізингових платежів, та створенням резервів під конкретні угоди.

Джерелами інформації можуть бути:

• Історичні данні, засновані на власному досвіді лізингової компанії;
• Публічні данні (прайс листи, огляди ринку, данні професійних асоціацій, тощо);
• Данні виробника обладнання;
• «Фактори нестійкості» - фактори, що можуть суттєво впливати на вартість обладнання (наприклад зміни цін на сировину, комплектуючих, тощо).

На мал.4. схематично представлено заходи, що може використати лізингова компанія для зменшення ризиків.

Мал.4. Шляхи мінімізації ризиків.

Існують чотири основні підходи щодо роботи з ризиками – уникнення, контроль та попередження, передача ризику та оплата ризику.

Кожна лізингова компанія сама встановлює ступінь ризику який вона може прийняти на себе, якщо потенційна лізингова угода не задовольняє цим внутрішнім критеріям , тоді «уникнення», тобто відмова від лізингової угоди є найкращим заходом мінімізації ризиків. Як правило лізингова компанія має власну скрінінгову систему, щодо первісної оцінки ризикованості угоди. Наприклад, українські компанії часто використовують коефіцієнт співвідношення очищених надходжень на розрахунковий рахунок до суми місячного лізингового платежу та сума середньомісячного погашення існуючих кредитів. Прийнятним вважається значення 3-5.

«Контроль та попередження» має набір інструментів що використовуються на макро та мікро рівні (див. Мал.4).

«Передача» ризику передбачає переведення можливих витрат пов'язаних з лізинговою угодою на третю особу: постачальника, страхову компанію, чи особу поручителя.

«Оплата ризику» - це свідоме прийняття очікуваних ризиків, що покриваються за рахунок ціни.

Деякі з інструментів управління ризиками були розглянуті у статті Ю. Колядюка «Основні фінансові ризики лізингових компаній» (Див. Журнал «Лізинг в Україні» №5, 2005). Стаття Ю.Колядюка «Аналіз кредитоспроможності лізингоотримувачів: елементи та підходи» (Див. Журнал «Лізинг в Україні» №1, 2006) повністю присвячена процедурам оцінки платоспроможності лізингоотримувачів, що проводяться з єдиною метою мінімізувати кредитні ризики.

Сьогодні більш детально зупинимось на «оплаті ризику». Чому оплата? Тому, що лізингова компанія свідомо приймає на себе визначений/прогнозований ризик і покриває його за рахунок прибутку. Відбувається це за допомогою створення резерву на очікувані збитки. Нажаль, не всі лізингоотримувачі виявляються справними платниками, дехто затримує платежі, дехто взагалі не спроможний розрахуватися з певних причин. Тому портфель лізингової компанії обов'язково необхідно оцінювати с точки зору надійності грошових надходжень. Мовою фінансиста на звітну дату нараховуються витрати по безнадійним боргам та резерв на сумнівні борги. Тим самим прогнозована сума недоотриманих лізингових платежів відноситься на витрати відповідного періоду, тобто ми маємо змогу побачити реальний прибуток в звіті про фінансові результати, з урахуванням можливих втрат.

Якщо резерв на сумнівні борги не нараховується фінансова звітність викривляється, завищується прибуток звітного періоду. Крім того при обрахунку кожної конкретної лізингової угоди, враховуючи витрати по сумнівним боргам (різні для різних типів лізингоотримувачів, обладнання), ми закладаємо в платежі відповідну маржу лізингової компанії, що включає ризики пов'язані з неплатежами та дозволяє дотриматись заданої прибутковості. З іншого боку нарахування резерву по безнадійним боргам дозволяє оцінити реальний грошовий потік, що очікується від лізингоотримувачів (заборгованість мінус резерв на сумнівні борги).

Найскладніше питання як оцінити розмір резерву на сумнівні борги. Існує декілька підходів. В положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №10 «Дебіторська заборгованість» детально описано два методи для оцінки поточної дебіторської заборгованості:

• Застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;
• Застосування коефіцієнта сумнівності.

Обидва методи використовують історичну інформацію (власний досвід лізингової компанії), щодо отримання платежів від певних груп платників. При цьому резерв нараховується на всю суму заборгованості лізингоотримувача, яка за оцінками може бути не отримана. Наприклад, в таблиці 1 представлено один із можливих варіантів розрахунку величини резерву на сумнівні борги на основі аналізу платоспроможності окремих дебіторів.

Таблиця 1. Розрахунок резерву на сумнівні борги

Лізингоотримувачі за категоріями ризику A B C D E

Затримка платежів До 15 днів 16 – 30 днів 31 – 60 днів 61 – 90 днів 90 – 180 днів

Резерв (умовно) 2% 10% 25% 50% 100%

Вище ми зазначали важливість прогнозування зміни ліквідності предмету лізингу. Покажемо як це може впливати на оціночну величину резерву сумнівних боргів. На малюнку 5 схематично представлено як змінюється вартість предмету лізингу та заборгованість лізингоотримувача паротягом дії лізингової угоди.

Згідно опитування лізингових компаній середній розмір авансового платежу в Україні становить 20%. Тому на початку дії лізингової угоди (умовно рік 0), заборгованість лізингоотримувача як правило нижча за ринкову вартість обладнання.

Мал. 5. Вартість предмету лізингу та заборгованість лізингоотримувача.

Відповідно ризик неплатоспроможності лізингоотримувача суттєво зменшується за рахунок високого рівня забезпеченості лізингової угоди. Але з плином часу таке співвідношення може помінятися. Як видно з малюнку 5, починаючи з четвертого року, картина змінилась кардинально: заборгованість лізингоотримувача більша за ринкову вартість предмету лізингу. Це означає, що угода втратила 100% забезпечення, і компанія опинилась в зоні підвищених ризиків. Але цей ризик вимірюється не всією сумою заборгованості лізингоотримувача, що може бути не отримана, а лише різницею між ринковою вартістю предмета лізингу та заборгованістю лізингоотримувача в кожен момент дії лізингової угоди. Такий підхід для оцінки величини резерву можливий лише за умови високої обізнаності лізингової компанії на ринку обладнання, що є предметом лізингу, та наявності надійного прогнозу зміни ліквідності предмету лізингу протягом дії угоди.

В цьому випадку можна застосувати таку формулу для розрахунку величини резерву:

ОЧІКУВАНІ ЗБИТКИ = PD*CE*LGD,
де PD – імовірність дефолту,
CE – сума заборгованості,
LGD – збитки внаслідок дефолту, % (співвідношення ринкової вартості предмета лізингу та заборгованості лізингоотримувача).

Таким чином маємо змогу зменшити резерв на можливі втрати, одночасно зменшити маржу лізингової компанії не зменшуючи прибутковість компанії. За таких обставин лізингова компанія може запропонувати більш конкурентноспроможні умови лізингу не збільшуючи ризики.

В цілому побудова ефективної системи управління ризиками лізингової компанії – це складна, багатокомпонентна задача, що залежить як від внутрішніх так і зовнішніх факторів. На сьогодні найбільшу частину портфелю всіх лізингових компаній займають легкові автомобілі, вантажний транспорт, тощо. І це не дивно, тому що цей вид активів має високу ліквідність, розвинутий вторинний ринок, тобто ризики, пов'язані з такими активами мінімальні. Але в умовах зростаючої конкуренції лізингові компанії змушені з одного боку освоювати нові більш ризиковані продукти. Одночасно іде боротьба за «найкращих» клієнтів, і компанії змушені придивлятися до менш привабливих претендентів. Крім того в таких умовах необхідно пропонувати прийнятну ціну. За таких обставин наявність потужної системи управління ризиками в компанії має вирішальне значення для успішної, прибуткової діяльності лізингової компанії.